Конфликт гуманизма и дегуманизации в аспекте теории литературы

Конфлікт гуманізму і дегуманізації в аспекті теорії літератури

Пугаченко Анастасия Викторовна,

аспирант кафедры теории литературы и мировой художественной культуры Донецкого национального университета.

Научный руководитель – доктор филологических наук, професор

Домащенко А. В.

Статья посвящена анализу конфликта гуманизма и дегуманизации как проблемы теории литературы.

Ключевые слова: гуманизм, дегуманизация, поэтическое искусство, теоретико-литературные дискурсы.

Стаття присвячена аналізу конфлікту гуманізму і дегуманізації як проблеми теорії літератури.

Ключові слова: гуманізм, дегуманізація, поетичне мистецтво, теоретико-літературні дискурси.

The article deals with the analysis of the conflict of humanism and dehumanization as problem of the literary criticism.

Keywords: humanism, dehumanization, poetry art, discourses of the literary criticism.

Конфлікт гуманізму і дегуманізації у поетичному мистецтві одвічний і стосується категорії естетичного. І. Анненський наводить епізод з історії античної драми, коли автора оштрафували за надмірне наслідування дійсності, адже глядачі плакали, коли дивилися його трагедію [1]. Характерно, що Х. Ортега-і-Гасет у XX ст. фактично повторив вирок афінської влади, однак вже стосовно гіпертрофовано людяного мистецтва XIX ст.: «Сміх і сльози естетично суть обман» [5, с. 245].

Ці приклади свідчать про незмінну актуальність конфлікту гуманізму і дегуманізації для поетичного мистецтва і теорії літератури. О. Седакова наголошує: «Говорити про поезію (і в цілому, про мистецтво) у зв’язку з антропологією (а гуманізм можна розглядати в тому числі як морально-етичну антропологію [7, с. 51]. – А. П.) у будь-якому випадку не тривіально» [6]. Багатозначність, проблемність гуманізму і дегуманізації збільшує герменевтичний потенціал цих категорій – виявляються такі ракурси їхньої інтерпретації, які досі не були висвітлені. Наприклад, гуманізм як основа теорії літератури. Зауважимо: зовсім не філологічна основа, оскільки така позиція ігнорувала би онтологічну межу, що відокремлює філологію від сучасної теорії літератури [див.: 2, с. 7]. Позаяк питання про те, яким чином можливе теоретико-літературне дослідження (питання, яке треба обов’язково ставити перед будь-яким власне теоретико-літературним дослідженням, якщо воно претендує на глибину) ґрунтується на послідовному розмежуванні філології і теорії літератури. Одним з критеріїв розмежування є суто гуманістична (тобто метафізична [7, с. 321]) основа останньої. Однак сучасна теорія літератури не є монолітною, а кожен з трьох дискурсів, що їх виокремлює О.В. Домащенко, має свою відмінну від інших основу: для ейдосного дискурсу визначальною є естетична сфера, для персоналістського – етична, для літературознавчої граматики – гносеологічна [3, с. 51]. Тим не менш, ми вважаємо за можливе говорити про гуманізм не просто як про складову частину будь-якого дискурсу чи предмет зображення, але як про фактор, що визначає сутність новоєвропейського мистецтва, естетики в цілому. Гуманізм – універсальна і багатоаспектна категорія. Розглянутий в аспекті моральної філософії він проявляється у вигляді етики, і за таких умов визначає сутність і коло проблем персоналістського дискурсу (наприклад, гуманістичною ідеєю урівнювання однобічних ідей про людину, зокрема чоловічого і жіночого типів духу [9, с. 106], обумовлена популярність у сучасній теорії літератури гендерних студій, які є лише одним з моментів гуманізму). Гуманізм в аспекті власне поетичного мистецтва стає засадничим принципом естетики, на яку спирається ейдосний дискурс (гуманізм як світогляд пов’язаний із поетичним уявленням, яким обумовлені межі естетичного, а отже і художньо-значимого). В аспекті методології точних і природничих наук гуманізм проявляється як гносеологія, хоча про людину як ціле тут вже не йдеться. Коли ж методологія наук про природу починає цілком визначати характер теорії літератури як однієї з наук про дух, втрачається предмет: естетична сутність мистецтва, що можна розглядати як різновид дегуманізації вже у межах самої теорії літератури.

Парадоксально, що зв’язок гуманізму зі сферою естетичного не є настільки очевидним, як, наприклад, зв’язок гуманізму з етикою. В.В. Зеньковський, філософ XX ст., розрізняв гуманізм моральний і естетичний [4, с. 93, 128], але сучасні дослідники виключають гуманізм і дегуманізацію з кола проблем теорії літератури почасти через те, що гуманізм і дегуманізація не належать до суто естетичних категорій. У зв’язку з цим постає закономірне питання: чи існують взагалі суто теоретико-літературні проблеми і «чиста» теорія літератури? О.В. Домащенко стверджує, що «“чистої” теорії літератури, цілком ізольованої від суміжних областей мислення і предметного знання просто не існує. <…> Теорія літератури – вся із меж» [3, с. 3-4]. Наприклад, дегуманізація – загалом проблема етична (не власне художня), зокрема, дегуманізація мистецтва – проблема естетична і теоретико-літературна у тій області, де теорія літератури межує з естетикою (сфера компетенції ейдосного і частково персоналістського дискурсів). Усе залежить від того, у якому ракурсі – етичному, чи естетичному – ми розглядаємо гуманізм і дегуманізацію.

Гуманізм і дегуманізація як предмет зображення стають об’єктом естетики тоді, коли спостерігач займає стосовно них позицію відстороненого споглядання. Конфлікт гуманізму і дегуманізації стосується не тільки змісту, а й впливає на сутнісні характеристики поетичного мистецтва, такі як абсолютність межі естетичного, образність, наочність (дегуманізоване мистецтво апелює до розуму, а не почуттів), завершеність (твір мистецтва, розглянутий як висловлювання, принципово не може бути завершеним). Необхідність розмежовувати гуманізм і дегуманізацію на формальному і проблемно-тематичному рівнях ілюструє афоризм, який В. Ходасевич вважав засадничим принципом своєї творчості: «Вибоїстий шлях не слід зображувати вибоїстими віршами» [8, с. 164]. Для теорії літератури цей афоризм теж має стати засадничим принципом наукового аналізу. Так, дегуманізація у поетичному мистецтві не обов’язково свідчить про дегуманізацію поетичного мистецтва в цілому. Під дегуманізацією можна розуміти як процес знелюднення, знецінення особистості, так і сукупність тенденцій у мистецтві, що мають безпосередньо естетичне значення. Тому прояви дегуманізації слід розглядати на різних рівнях художнього твору, послуговуючись методами відповідних дискурсів: ті зміни, що впливають на внутрішню форму твору, можна адекватно проаналізувати лише з позицій ейдосного дискурсу, дегуманізацію на рівні змісту (внутрішній світ художнього твору) доречно вивчати, застосовуючи інструментарій персоналістського дискурсу, тоді як один з найяскравіших проявів дегуманізації – гіпертекст – вимагає від дослідника роботи з матеріалом (з текстом художнього твору) за допомогою методів літературознавчої граматики.

Таким чином, конфлікт гуманізму і дегуманізації як теоретико-літературна проблема виявляє свою багатоаспектність: по-перше, як метафізична основа різних теоретико-літературних дискурсів (аспекти етики, естетики і госеології); по-друге, як предмет дослідження відповідних дискурсів (аспекти змісту, внутрішньої форми, тексту), по-третє, як критерій вибору відповідної методології теоретико-літературного дискурсу. Аналіз цих та інших аспектів конфлікту гуманізму і дегуманізації як проблеми теорії літератури стане предметом наших наступних досліджень.

Література

1.                   Анненский И.Ф. Античная трагедия: публичная лекция [Электронный ресурс] / И.Ф. Анненский // Драматические произведения: Меланиппа-философ. Царь Иксион. Лаодамия. Фамира-кифарэд. – М.: Лабиринт, 2000. – С. 5-46. – Режим доступа: http://annensky.lib.ru/publ/antitrag-1.htm.

2.                   Домащенко А.В. Об интерпретации и толковании: монография / А.В. Домащенко. – Донецк: ДонНУ, 2007. – 276 с.

3.                   Домащенко А.В. Филология как проблема и реальность: учебное пособие / А.В. Домащенко. – Донецк, 2011. – 155 с.

4.                   Зеньковский В. История русской философии / В. Зеньковский. – М.: Академический Проект, Раритет, 2001. – 880 с.

5.                   Ортега-и-Гасет Х. Дегуманизация искусства / Х. Ортега-и-Гасет // Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в совр. об-ве. – М.: Политиздат, 1991. – С. 230-267.

6.                   Седакова О. Поэзия и антропология [Электронный ресурс] / О. Седакова. – Режим доступа: http://www.olgasedakova.com/Poetica/159.

7.                   Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления / М. Хайдеггер. – М.: Республика, 1993. – 447 с.

8.                   Ходасевич В. Статьи. Записная книжка / В. Ходасевич // Новый мир. – 1993. – №3. – С. 160-186.

9.                   Шелер М. Избранные произведения / М. Шелер. – М.: Гнозис, 1994. – 490 с.

Поступила в редакцию 22.10.2013 г.