Правовое обеспечение применения санитарных мер в условиях участия Украины в ВТО

Духневич Андрей Викторович,

кандидат юридических наук, доцент, заведующий кафедрой конституционного, административного и финансового права Восточноевропейского национального университета им. Леси Украинки.

Правове забезпечення застосування санітарних заходів в умовах участі України у СОТ

Духневич Андрій Вікторович,

кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Позитивним чинником стосовно вступу України до СОТ для аграрного сектора можна вважати гармонізацію законодавства, що регулює розвиток галузі, що забезпечить вільний рух капіталів і інвестицій для модерназації аграрного виробництва [9, с. 203]. Перспективи країн, які приєднуються до СОТ, залежать від уміння трактувати основні положення угод СОТ, виходячи з національних інтересів виграшно висвітлювати національний торговельний режим, досягати компромісів на основі обміну поступками при жорсткому відстоюванні найпринциповіших позицій.

Головним напрямком інтеграції аграрного сектора економіки України до європейського простору є санітарні і фітосанітарні заходи. Санітарний захід визначається в додатку А до Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів як будь-який захід, що проводиться: (a) для захисту життя або здоров’я тварин чи рослин на території Члена СОТ від ризиків, що виникають у результаті проникнення, укорінення чи поширення шкідників, хвороб, організмів, які є носіями хвороб, а також хвороботворних організмів; (b) для захисту життя або здоров’я людей чи тварин на території Члена СОТ від ризиків, що виникають від добавок, забруднюючих речовин, токсинів або хвороботворних організмів, які містяться у продуктах харчування, напоях чи кормах; (c) для захисту життя або здоров’я людини на території Члена СОТ від ризиків, що виникають у результаті хвороб, які переносяться тваринами, рослинами або продукцією, що виробляється з них, або в результаті проникнення, укорінення чи поширення шкідників; (d) для уникнення чи обмеження іншої шкоди на території Члена СОТ, що завдається в результаті проникнення, укорінення або поширення шкідників. Санітарні заходи включають усі відповідні закони, постанови, нормативні акти, вимоги та процедури, включаючи, inter alia, критерії кінцевого продукту; виробничі процеси та способи виробництва; процедури тестування, інспекції, сертифікації та ухвалення; карантинні режими, включаючи відповідні вимоги щодо перевезення тварин чи рослин або щодо матеріалів, необхідних для їх виживання під час перевезення; положення щодо відповідних статистичних методів, процедур відбору та методів оцінки ризику; вимоги щодо пакування та етикетування, які безпосередньо стосуються безпеки продуктів харчування [12].

Адаптація галузі ветеринарної медицини, діяльність якої тісно пов’язана з даним напрямком, є складним завданням. Європейський Союз, як приклад держав з цілісною системою законодавчого забезпечення багатьох сфер діяльності суспільства, застосовує одну з найкращих моделей санітарного контролю, яка гарантує високий рівень якості та безпечності продуктів тваринництва. При цьому ветеринарні служби країн-учасниць відіграють провідну роль в реалізації санітарної та продовольчої політики ЄС. Тому приєднання до внутрішнього ринку ЄС та майбутнє членство в цій спільності накладає на країни-кандидати чіткі вимоги стосовно ветеринарної медицини, яка повинна бути спроможною ефективно захищати навколишнє середовище, здоров’я людей та їх інтереси як споживачів тваринницької продукції [7, с. 15].

Сільськогосподарська продукція українського виробництва має високі якісні параметир, а часто і вищі, ніж зарубіжні аналоги (вітчизняні виробники менше застосовують засоби захисту рослин, мінеральні добрива, різні стимулятори і біодобавки, сильнодіючі ветеринарні препарати, які неминуче присутні в готовій продукції іноземних виробників). Проблема забезпеченя якості вітчизняної сільськогосподарської продукції поглиблюється у зв’язку з тим, що майже третя частина продукції тваринництва виробляється у господарствах населення. Ця продукція не відповідає вимогам світових стандартів і стандартів Євросоюзу.

Незважаючи на певне поліпшення законодавчого забезпечення якості та безпеки харчової продукції тваринного погодження в умовах участі України у СОТ, ряд питань залишається відкритим. Насамперед, це необхідність охоплення споживачів системою інформування щобо безпеки продуктів харчування; гарантування відшкодування збитків, завданих здоров’ю споживачів неякісними товарами; подальша ападтація національних стандартів, процедур сертифікації товарів до правил і практики Європейського Союзу [10, с. 37].

Країни, що приєднуються до СОТ, відповідно до Угоди СОТ про сільське господарство, беруть на себе певні зобов’язання щодо державної підтримки сільського господарства; доступу на ринок сільськогосподарських і продовольчих товарів; санітарних і фітосанітарних заходів, експортної конкуренції в сільськогосподарській і продовольчій торгівлі. Проте, для жодного Члена СОТ не повинні створюватися перешкоди щодо введення або застосування заходів, необхідних для захисту життя чи здоров’я людини, тварин чи рослин, за умови, що ці заходи не застосовуються у спосіб, який являє собою засіб свавільної або невиправданої дискримінації між Членами СОТ, на території яких існують однакові умови, або який являє собою приховане обмеження міжнародної торгівлі.

Низька конкурентоспроможність тваринницької продукції, і насамперед молочних продуктів, пов’язана з якістю сировини та їх фальсифікацією (а майже 50% молокопродуктів на ринку мають рослинне походження) може спричинити обвальне згортання виробництва уже в нових умовах інтеграції з ЄС через одержання зони вільної торгівлі. Потрібно вирішувати питання щодо організації розмірів наших господарських та підприємницьких структур до вимог сучасних технологій та стандартів; структуризувати ринок м’яса; систематизувати впровадження системи якості на основі стандартів ISO 9001 та системи охорони довкілля на основі принципів ISO 14000 [6, с. 257]. Державна аграрна політика має враховувати стратегічний європейський вибір України, тобто економічні відносини, а також державне регулювання, повинні формуватися на основі регламентів і низки правил, що впроваджені у ЄС.

Якість сільськогосподарської продукції – це один із показників безпеки сільськогосподарської продукції, що являє собою сукупність споживчих та виробничих властивостей сільськогосподарської продукції, отриманих в результаті додержання її виробниками вимог нормативно-правових та нормативно-технічних актів на всіх етапах виробництва та реалізації такої продукції аж до її споживання. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», безпечність харчового продукту – стан харчового продукту, який є результатом діяльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з отриманням вимог, встановлених санітарними заходами та/або технічними регламентами, а забезпечує впевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров’ю людини (споживача), якщо він спожитий за призначенням [8]. Наслідком такої діяльності є безпечний харчовий продукт – тобто продукт, який не створює шкідливого впливу на здоров’я людини безпосередньо чи опосередковано за умов його виробництва та обігу з дотриманням вимог санітарних заходів та споживання (використання) за призначенням.

Т.Г. Ковальчук визначає безпеку продуктів харчування як такий стан розвитку суспільних відносин, за якого сукупність державно-правових, організаційних, наукових та інших заходів спрямована на забезпечення охорони життя і здоров’я людини шляхом дотримання фізичними та юридичними особами нормативів гранично допустимого вмісту шкідливих речовин у цих продуктах на різних стадіях їх обігу [3, с. 25].

На думку Р.С. Ярандайкіна, до поняття якості сільськогосподарської продукції входять такі показники як екологічна безпека та екологічна чистота продукції. Вчений розмежовує екологічну безпеку та чистоту сільськогосподарської продукції за рядом ознак [13, с. 4].

З цим твердженням слід погодитись у тій частині, яка пропонує розділяти екологічно безпечну і екологічно чисту продукцію, але щодо критеріїв такого поділу є певні зауваження. І екологічно чиста, і екологічно безпечна продукція повинні відповідати медико-біологічним нормативам, ветеринарним та санітарним вимогам, стандартам та технічним регламентам у цій сфері, а також не шкодити життю та здоров’ю людини, в тому числі не спричиняти канцерогенних, мутагенних та інших негативних змін у функціонуванні людського організму. Крім того, здатність екологічно чистої продукції зміцнювати організм людини як критерій її екологічної чистоти викликає певні сумніви, адже терміни «екологічно чиста» та «лікувальна» продукція не є синонімами і не можуть вживатись у такому розумінні без позитивних науково-медичних досліджень у цій сфері.

Наприклад, В.І. Смоляр вважає, що можливим є негативний вплив на здоров’я людини не лише забруднювачів харчових продуктів, а й змінених характеристик самих продуктів харчування. Йдеться про здатність рослинних культур, зернових та овочевих навіть в екологічно нешкідливих умовах їх виробництва накопичувати токсини, які можуть викликати специфічні отруєння – харчові токсикози [11, с. 28]. Тому основним критерієм поділу сільськогосподарської продукції на екологічно чисту та екологічно безпечну доцільно вважати процес виробництва такої продукції: екологічно безпечна продукція може містити гранично допустимі концентрації шкідливих речовин, отже, при її виробництві можуть застосовуватись пестициди, агрохімікати, засоби захисту рослин, а виробництво екологічно чистої продукції повинно базуватись на технологіях органічного землеробства у спеціально підготовлених умовах, при створенні спеціальних зон, віддалених від промислових підприємств, у екологічно благополучних, радіаційно незабруднених районах, без застосування досягнень генної інженерії. Екологічну чистоту та екологічну безпечність сільськогосподарської продукції в контексті необхідності розробки відповідного ДСТУ також виділяє і І.М. Бакай, проте не вказує критерії їх розмежування [1, с. 58].

В науковій літературі виділяють п’ять основних фактів небезпеки продуктів харчування: небезпеки мікробного походження, небезпеки харчових речовин, забрудження зовнішнього середовища, небезпеки прородного походження, харчові додатки та барвники. Чужорідні компоненти харчових продуктів поділяють на дві групи: спеціально добавлені (додатки, присадки, барвники) і ненавмисно присутні (контамінанти і вторинні продукти). Спеціально добавлені речовини є складниками харчових продуктів і призначені для споживання. До них належать хімічні засоби консервування, харчові барвники, смакові інгредієнти і речовини, що покращують товарний вигляд і сприяють збереженню харчових продуктів. Речовини, що ненавмисно містяться в продуктах, надходять до них у вигляді забруднення з сировини, тари, в результаті обробки. Це можуть бути отруйні відходи промисловості, транспорту, домашнього господарства, забруднення від полімірних пакувальних матеріалів, мікотоксини, бактеріальні токсини, залишки сільськогосподарських отрутохімікатів, забрудення, пов’язані з лікуванням тварин, з застосуванням антибіотиків, мийних засобів та інших санітарних препаратів [5, с. 288 – 289].

Раніше в більшості країн законодавчі акти про застосування барвників для харчових продуктів базувались на принципі «негативних списків», тобто для забарвлення харчових продуктів могли бути застсовані всі барвники, що не були заборонені. Нині більшість держав, в тому числі й Україна, виходить з концепції «позитивних списків», до яких включені лише дозволені законом конкретні барвники.

До харчових додатків належать також відбілюючі засоби нітрити і нітрати (при виготовлення м’ясних продуктів для збереження червоного кольору), консервуючі речовини та актиокислювачі. Практично в будь-якому харчовому продукті присутня безліч харчових додатків. Технічні доповіді та інші документи ФАО-ВОЗ по харчових продуктах спрямовані на забезпечення еколого-гігієнічної безпеки харчових продуктів (в тому числі Міжнародна цифрова система кодифікації харчових додатків є надбанням громадськості починаючи з 1957 р.).

У відповідності з Санітарними правилами по застосуванню харчових додатків, затвердженими Міністерством охорони здоров’я СРСР в 1978 р. і наступними доповненнями до них, включаючидозвіл Держсанепідемнагляду України, а також на підставі медико-біологічних вимог та санітарних норм якості продовольчої сировини і харчових продуктів в нашій країні можуть використовуватись у виробництві харчових продуктів або допускаються до застосування в імпортних харчових продуктах приблизно 250 видів окремих харчових додатків. Однак у зв’язку з різким зростанням асортименту продовольчих товарів, як тих, що виробляються в українських або спільних підприємствах за вітчизняними або зарубіжними технологіями, так і тих, що надходять з-за кордону, набула вагомості необхідність перегляду показники якості та безпеки продуктів харчування. В березні 1998 р. вступили в дію санітарні правила і норми «Гігієнічні вимоги до якості і безпеки продовольчої сировини і харчових продуктів», в них офіційно введено список дозволених і заборонених харчових додатків, включено багато показників і виключено нормативи, необхідність в яких відпала. Так, зокрема, встановлено нормативи вмісту в продуктах радіонуклідів. Сформульовано вимоги до безпеки і якості різноманітних видів біологічно активних додатків до їжі. Продукти тваринництва тепер необхідно досліджувати на вміст залишків ветеринарних препаратів: антибіотиків, транквілізаторів, гормонів.

Забруднення (зараження, засіяння) м’ясопродуктів різними біологічними, хімічними та фізичними патогенами може відбуватися на всіх стадіях їх виробництва, транспортування, зберігання і реалізації, чому сприяє порушення ветеринарно-санітарних вимог [4, с. 373]. В багатьох країнах світу, особливо європейських, харчові продукти нерідко містять гормони, діоксини, мікроорганізми, хімічні речовини та інші пагогени і являють ризик для здоров’я людини. Для нашої країни більш типово забруднення м’ясопродуктів бактеріями, які викликають харчові токсикоінфекції і токсикози. У зв’язку з глобалізацією торгівлі м’ясопродукти, що виробляються в країні і ті, що імпортуються із інших країн, можуть бути забрудненими і іншими патогенами (хімічними сполуками, фізичними і механічними факторами тощо). Система контролю якості харчових продуктів (м’ясопродуктів), що добре була відлагоджена і діяла в нашій країні – дослідження зразків кінцевих продуктів з наступною перевіркою санітарно-гігієнічних показників щодо переробних і торговельних підприємств, вилучення з виробництва сировини, а з торгівлі готової продукції, яка становить небезпеку, та притягнення до відповідальності осіб, що допустили виробництво та реалізацію неякісної продукції – у сучасних умовах малоефективна і не спроможна вирішувати проблеми в галузі безпеки продовольства, тому що в ній не враховується профілактичний аспект [2, с. 14].

Отже, для вирішення проблем забезпечення екологічної безпеки та якості сільськогосподарської продукції необхідно забезпечити взаємодію управління безпекою та якістю сільськогосподарської продукції, її моніторингом, соціально-економічною оцінкою та правовим забезпеченням.

Література

1.                  Бакай І.М. Виробничо-господарська діяльність суб’єктів аграрного підприємництва (еколого-правові проблеми) / І.М. Бакай. – К.: Нічлава, 1997. – 72 с.

2.                  Богомолов А.С. Организация ветеринарного контроля за продуктами животного происхождения / А.С. Богомолов // Ветеринария. – 1996. – № 6. – С. 13-17.

3.                  Ковальчук Т.Г. Екологічна безпека продуктів харчування: поняття та зміст / Т.Г.Ковальчук // Право України. – 1997. – №5. - С. 22-25.

4.                  Ковбасенко В.М. Заходи по підвищенню санітарної якості та безпеки м’ясопродуктів / В.М. Ковбасенко, О.М. Горобей, П.І. Мельник // Аграрний вісник Причорномор’я / Одеський держ. аграр. ун-т. – Вип. 2: Ветеринарні науки. – 2003. – С. 373 – 379.

5.                  Малигіна В. До питання про якість та безпеку продуктів харчування / В. Малигіна // Тематичний збірник наукових праць з проблем торгівлі та громадського харчування. – Випуск 8. Том 1. / Відп. ред. І.В. Сорока. – Донецьк: ДонДУЕТ, 1999. – С. 286 – 291.

6.                  Музика П.М. Шляхи підвищення продовольчої безпеки в умовах ринку СОТ / П.М. Музика // Науковий вісник. – Львів, 2009. – Вип. 1. – С. 249–259.

7.                  Одінцова Г.С. Структурно-функціональне забезпечення державного управління ветеринарною медициною: досвід країн ЄС / Г.С. Одінцова, Ю.В. Чабанова Теорія та практика державного управління: Зб. наукових праць. – Вип. 3(15). – Х., 2006. – С. 14 – 22.

8.                  Про безпечність та якість харчових продуктів: Закон України від 6 вересня 2005 року № 771-97/ВР // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 50. – Ст. 533.

9.                  Резнік Н.П. Перспективи інвестиційної діяльності аграрного сектора України після вступу до СОТ / Н.П. Резнік // Науковий вісник Буковинської державної фінансової академії: Збірник наукових праць. Вип. 1 (10): Економічні науки. – Чернівці, 2008. – С. 193 – 204.

10.              Скидан О.В. Про якість та безпеку харчових продуктів як фактор продовольчої безпеки держави / О.В. Скидан // Економічні проблеми виробництва і споживання екологічно чисної агропромислової продукції : матеріали третьої міжнародної науково-практичної конференції. – Суми, 2003. – С. 35 – 37.

11.              Смоляр В.І. Сучасні досягнення харчової токсикології : / В.І.Смоляр // Проблеми сучасної токсикології. – 2004 . – №2. – C. 31-33.

12.              Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів // Офіційний вісник України. – 2010. – № 84. – Стор. 330, стаття 2989.

13.              Ярандайкин Р.С. Организационно-правовые проблемы производства и реализации экологически чистой сельськохозяйственной продукции: автореф. дис. на соискание уч. степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.06. / Р.С. Ярандайкин. – М., 1999. – 37 с.

Поступила в редакцию 22.07.2013 г.