Правовое регулирование применения мер принуждения в Грузии и Украине: сравнительно-правовой анализ

Чумак Владимир Валентинович,

кандидат юридических наук, ведущий научный сотрудник отдела организации научной работы Харьковского национального университета внутренних дел.

Правове регулювання застосування заходів примусу в Грузії та Україні: порівняльно-правовий аналіз

Чумак Володимир Валентинович,

кандидат юридичних наук, провідний науковий співробітник відділу організації наукової роботи Харківського національного університету внутрішніх справ.

Держава для виконання своїх завдань та функцій використовує всі можливі засоби, особливе місце серед яких посідають правові, зокрема адміністративно-правові засоби. Правоохоронні адміністративно-правові засоби використовуються для захисту прав та свобод громадян від протиправних посягань. Основу останніх становлять заходи адміністративного примусу [1, c. 38].

Практична реалізація поліцією заходів адміністративного примусу завжди пов’язана із обмеженням, причому часто – досить суттєвим, прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів різних юридичних осіб. У зв’язку з цим актуальним є створення відповідних правових засад застосування цих заходів, тобто забезпечення належного його правового регулювання.

Від досконалості нормативної регламентації процесу діяльності поліції щодо застосування заходів адміністративного примусу, чіткості приписів, наявності розвинутої системи законодавства в багатьох випадках залежить також ефективність зазначеної діяльності [2].

Сьогодні Україна потребує в окремому дослідженні питання порівняльно-правового (компаративного) аналізі застосування заходів примусу в інших країнах з метою визначення напрямів використання позитивного досвіду, напрацьованого за кордоном, у вітчизняному правовому полі, зокрема для протидії злочинності.

Окремі питання теоретичних досліджень застосування адміністративного примусу розглядалися провідними науковцями, а саме: О.М. Бандуркою, Ю.П. Битяком, Д.М Бахрахом, Є.В Додіним, С.М. Гусаровим, А.Т. Комзюком, Р.С. Мельником, О.С. Проневичем, О.Ю. Синявською, М.О. Тучаком, В.К. Шкарупою та іншими науковцями. Ці дослідження мають важливе наукове та практичне значення, висновки та рекомендації яких сприяли та сприятимуть подальшому вдосконаленню законодавства в адміністративно-правовій сфері, а також правозастосовчій практиці підрозділів поліції. Однак вимоги сьогодення потребують проведення більш детального адміністративно-правового дослідження правового регулювання застосування заходів примус в інших країнах з метою визначення напрямів використання позитивного досвіду, напрацьованого за кордоном, у вітчизняному правовому полі, зокрема для протидії злочинності.

Метою статті є вивчення та проведення порівняльного аналізу заходів примусу поліцією Грузії та України, визначення особливостей їх правового регулювання.

Згідно зі ст. 30 закону Грузії «про поліцію» під заходами примусу мається на увазі застосування поліцією фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї для виконання функцій поліції.

У ст. 31 закону Грузії «про поліцію» зазначено, що для забезпечення виконання функцій, покладених на поліцію, поліцейський правомочний пропорційно застосовувати найбільш підходящі заходи примусу тільки в разі потреби, з інтенсивністю, що забезпечує досягнення законної мети. Поліцейський вправі застосовувати вогнепальну зброю та спеціальні засоби тільки у випадку проходження ним спеціальної підготовки. Поліцейський зобов'язаний заздалегідь попередити особа про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, дати йому розумний строк для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров'я особи або (та) поліцейського або інші тяжкі наслідки.

Форма та інтенсивність застосування заходи примусу визначаються з урахуванням конкретної ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей правопорушника. При цьому при застосуванні заходів примусу поліцейські повинні намагатися, щоб заподіяння шкоди була мінімальною і відповідною.

Поліцейські зобов'язані надавати первинну невідкладну медичну допомогу особам, які постраждали в результаті застосування заходів примусу.

Поліцейським забороняється застосовувати засоби, що можуть спричинити тяжкі наслідки людини, пов'язані з невиправданим ризиком або заборонені законодавством Грузії [3].

Згідно зі ст. 42 закону України «Про Національну поліцію» поліція під час виконання повноважень, визначених законом України «Про Національну поліцію», уповноважена застосовувати такі заходи примусу: - фізичний вплив (сила); - застосування спеціальних засобів; - застосування вогнепальної зброї. Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій правопорушників.

У законі України «Про Національну поліцію» зазначено, що спеціальні засоби як поліцейські заходи примусу - це сукупність пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами (у тому числі від зброї), тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження волі людини (психологічної чи фізичної) шляхом здійснення впливу на неї чи предмети, що її оточують, з чітким регулюванням підстав і правил застосування таких засобів та службових тварин.

Слід зазначити, що для виконання своїх повноважень поліцейські можуть використовувати такі спеціальні засоби: - гумові та пластикові кийки; - електрошокові пристрої контактної та контактно-дистанційної дії; - засоби обмеження рухомості (кайданки, сітки для зв’язування тощо); - засоби, споряджені речовинами сльозогінної та дратівної дії; - засоби примусової зупинки транспорту; - спеціальні маркувальні та фарбувальні засоби; - службові собаки та службові коні; - пристрої, гранати та боєприпаси світлозвукової дії; - засоби акустичного та мікрохвильового впливу; - пристрої, гранати, боєприпаси та малогабаритні підривні пристрої для руйнування перешкод і примусового відчинення приміщень; - пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; - засоби, споряджені безпечними димоутворюючими препаратами; - водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби.

Відповідно, до закону України «Про Національну поліцію» поліцейський за жодних обставин не може застосовувати заходи примусу, не визначені цим Законом. Не є заходом примусу використання поліцейським засобів індивідуального захисту (шоломів, бронежилетів та іншого спеціального екіпірування). Поліцейський зобов’язаний негайно зупинити застосування певного виду заходу примусу в момент досягнення очікуваного результату. Норми забезпечення підрозділів поліції спеціальними засобами та вогнепальною зброєю встановлюються Міністром внутрішніх справ України.

У ст. 42 закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліцейський зобов’язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров’я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим.

Слід зазначити, що попередження може бути зроблено голосом, а за значної відстані або звернення до великої групи людей - через гучномовні установки, підсилювачі звуку. Вид та інтенсивність застосування заходів примусу визначаються з урахуванням конкретної ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей особи, яка вчинила правопорушення. Поліцейські зобов’язані надавати невідкладну медичну допомогу особам, які постраждали в результаті застосування заходів примусу.

Заборонено застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї до жінок з явними ознаками вагітності, малолітніх осіб, осіб з явними ознаками обмежених можливостей або старості, крім випадків учинення ними збройного чи групового нападу, учинення збройного опору поліцейському, що загрожує життю і здоров’ю інших осіб або поліцейських, якщо відбити такий напад або опір іншими способами і засобами неможливо [4].

Підсумовуючи викладене, слід підкреслити, що в Грузії та Україні заходи примусу виділяються на законодавчому рівні та вони чітко прописані в нормативно-правових актах, а саме в законах, що дозволяє підвищити якість діяльності поліції щодо захисту життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Підкреслимо, що в умовах реформування правоохоронних органів в Україні вважаємо вкрай актуальним та необхідним є вивчення зарубіжного досвіду діяльності поліції з метою вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ в Україні з урахуванням позитивного досвіду поліцейської діяльності провідних країн світу.

Наприкінці відзначимо, що в рамках однієї наукової статті неможливо дослідити всі елементи позитивного досвіду діяльності поліції в зарубіжних країнах, що обумовлює перспективність подальшого дослідження цієї тематики.

Література

1.                  Басалик О. І. Адміністративний примус як засіб обмеження особистої свободи громадян у діяльності міліції / О. І. Басалик // Право і безпека. – 2011. – № 4. – С. 38 – 43.

2.                  Бабакін В.М. Адміністративний примус в діяльності транспортної міліції: поняття та проблема нормативного закріплення / В.М. Бабакін // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://visnyk.univd.edu.ua/index.php?action=publications&pub_name=visnik&pub_id=172535&mid=3&pub_article=172897.

3.                  Про поліцію: Закон Грузії 4 жовтня 2013 года №1444-Iс [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://matsne.gov.ge/ru/document/download/2047533/1/ru/pdf.

4.                  Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/580-19.

Поступила в редакцію 22.12.2015 г.